ІНКЛЮЗИВНА ОСВІТА

Поради батькам,

що виховують дітей дошкільного віку

з особливими освітніми потребами 

в умовах карантину

     Батьки дітей з особливими освітніми потребами можуть користуватися усіма порадами для дітей дошкільного віку, які розміщені на сайті Міністерства освіти і науки.

Відзначаючи, що кожна дитина унікальна, ми також розуміємо, що діти з особливими освітніми потребами мають більш виражені індивідуальні потреби й особливості розвитку. 

Батьки таких дітей виконують кілька функцій: функцію мами чи тата, вихователя та спеціаліста. Відповідно, у цій ситуації батькам потрібна допомога спеціалістів.

Де ж взяти спеціалістів?

1. Для дитини з особливими освітніми потребами має бути розроблена індивідуальна програма розвитку, яку створює і відстежує команда психолого-педагогічного супроводу. Батьки можуть здійснювати онлайн-зв’язок для отримання консультації та рекомендацій щодо організації навчання вдома.

2. Якщо у закладі дошкільної освіти немає відповідних спеціалістів, батьки можуть записатися на онлайн-консультацію з фахівцями інклюзивно-ресурсного центру (ІРЦ), де дитина проходила комплексну оцінку психолого-педагогічного розвитку.

На сторінці https://ircenter.gov.ua/ можна знайти контакти усіх ІРЦ, які створені в Україні, і містять усю необхідну інформацію, в тому числі поради для батьків.

Використання Facebook: сторінки інклюзивно-ресурсних центрів (там батьки можуть знайти контактні телефони та електронні пошти для зв’язку зі спеціалістами ІРЦ, домовитися про онлайн-консультацію та отримати рекомендації як записатися на комплексне оцінювання після виходу з карантину).

3. Також важливо знати про таку установу, як ресурсний центр підтримки інклюзивної освіти, який створений в кожній області та є структурним підрозділом інституту післядипломної педагогічної освіти, для отримання консультативно-методичної допомоги з питань навчання дітей з особливими освітніми потребами під час карантинних обмежень у країні.

Ми віримо, що батьки дітей з особливими потребами не лише потребують допомоги, а й самі можуть надавати її, ділячись своїм досвідом.

Пропонуємо Вам поради  для батьків, які виховують дітей з особливими потребами, від Голови правління ГО «Родина» Маріанни Онуфрик, розроблені спільно з   UNICEF Ukraine. 

1. Бережіть свій ресурс.
   Відмовтесь або зведіть до мінімуму діяльність, яка викликає роздратування чи пригнічення. Будьте до себе поблажливими та не звинувачуйте себе в тому, на що не впливаєте.
2. Будьте інклюзивними.
   Якщо у вас є ще діти, не придумуйте для кожного окрему активність. У побуті та дозвіллі має бути місце інклюзивній діяльності. Можна разом поприбирати чи розважитись у спосіб, який подобається усім.
3. Навчайтесь у радість.
   Розробіть «карантинний» графік навчання — вчителі чи спеціалісти допоможуть вам із наповненням і консультуватимуть телефоном. Якщо ж думка про заняття викликає спротив, то заберіть слово «не» з меседжу «Карантин – це не канікули». Повернете його, коли разом із дитиною вирішите, що час настав.
4. Використовуйте нові можливості.
   Якщо дитині потрібна консультація лікаря – спершу передзвоніть, мінімізуйте відвідування закладів охорони здоров᾿я. Відеозв᾿язок дозволить передати зміни у поведінці чи здоров᾿ї дитини. Запишіть відео, якщо такий зв᾿язок наразі не доступний. Знайдіть інформацію про лікарів, які під час карантину консультують онлайн і безкоштовно:  https://bit.ly/likari_online .
5. Якщо ви не можете вийти з дому, не вистачає коштів на необхідне – звертайтеся по допомогу! Багато благодійних та громадських ініціатив можуть підтримати вас.
6. Уникайте сенсорних перевантажень.
   Планшет чи телефон з іграми, телевізор із останніми новинами, розмови по телефону і скайпу – такий шум виведе з рівноваги будь-кого, а дитину з інвалідністю – й поготів. Мінімізуйте шум, обмежуйте сенсорні подразники. Це позитивно вплине на всіх членів родини.
7. Більше обійм!
   Діти з інвалідністю, особливо ті, які мають аутизм, поведінкові розлади чи сенсорні порушення, чутливіше сприймають зміни у житті. Найкраще заспокійливе — це обійми найдорожчих. Випробуйте і на собі! Чергуйте обіймашки з тактильними знаками уваги: гладьте дитину по голові, руках, спині.
8. Мрійте.
   Перебування разом дозволяє побачити – скільки всього ви досягли у розвитку дитини! Повірте у свою дитину ще більше і помрійте, якою вона буде через 10-15-25 років, якщо ви продовжите цю роботу. Намалюйте свої мрії, намітьте план «післякарантинних» активностей з їх реалізації. Робіть це не поспішаючи – у вас іще кілька тижнів попереду!

РАННІЙ ДИТЯЧИЙ АУТИЗМ

Ранній дитячий аутизм – порушення в розвитку емоційно-особистісної сфери дітей та підлітків. Дитина відчуває труднощі при встановленні емоційного контакту із зовнішнім світом. Проблемним стає вираження власних емоційних станів і розуміння інших людей. Труднощі виникають при встановленні зорового контакту, у взаємодії з людьми за допомогою жестів, міміки, інтонацій.

Характерними рисами синдрому раннього дитячого аутизму є:

— порушення здатності до встановлення емоційного контакту;

— стереотипність у поведінці, яка проявляється як виражене будь яких незначних змін, як наявність у поведінці дитини одноманітних дій – моторних (розкачувань, стрибків та ін.), мовленнєвих (вимовляння одних і тих самих звуків, слів,фраз), стереотипних маніпуляцій якимось предметом, одноманітних ігор, пристрасті до одних і тих самих об’єктів, стереотипних інтересів;

— особливі порушення мовленнєвого розвитку (ехолалії, мовленнєві штампи, стереотипні монологи, відсутність у мовленні першої особи тощо), суттю яких є порушення можливості використовувати мовлення з метою комунікації.

    Здібності, розвиток і поведінка дітей з аутизмом можуть колихатися в широких межах. Аутизм – це порушення розвитку, яке негативно позначається на здатності дітей до навчання. В таких випадках дуже важливими є рання діагностика і застосування відповідних навчальних програм. Діти з аутизмом навчаються і розвиваються краще, коли одночасно отримують візуальну і словесну інформацію. Для них дуже важливою є взаємодія зі здоровими ровесниками, оскільки однолітки можуть бути для них зразками в оволодінні мовленнєвими, соціальними і поведінковими вміннями.

    Реальний емоційний вік дитини з емоційними порушеннями, яка за паспортним віком є дошкільником, значно менший. Тому така дитина, поступаючи до дошкільного закладу, має труднощі адаптації, характерні скоріш для дитини ясельної групи. Насамперед, це проблема відриву від матері, з якою вона знаходиться у стані дуже тісної прив’язаності. 

ЧОМУ АУТИСТИ ПОВТОРЮЮТЬ ОДНІ І ТІ Ж САМІ РУХИ, А САМЕ: РОЗКАЧУВАННЯ, СТРИБКИ ПРИ ХОДЬБІ, СТИСКАННЯ ДОЛОНЬ, МАХАННЯ РУКАМИ?

     Крім соціалізації найбільш часта тема при обговоренні аутизму – це самостимулююча поведінка або “стиммінг”. Для тих, хто не знає, стиммінгом називають явно не функціональні, повторювані рухи, а саме розгойдування взад і вперед, накручування на пальці і смикання себе за волосся, погойдування з боку в бік, кружляння на одному місці, швидка ходьба туди-сюди, тряска кистями рук або розчісування шкіри, стрибання при ходьбі.

    Всі люди “стимлять” час від часу. Наприклад, коли людям нудно. Різниця між нормальним стиммінгом і стиммінгом при аутизмі полягає тільки в ступені і частоті. Аутична людина буде робити це набагато частіше.

   Виникає питання, чому вона це робить? Найкраще пояснення полягає в тому, що стиммінг – це спосіб тіла зрозуміти, як сприймати все навколо.

   Коли ми тільки народжуємося, ми не розрізняємо сенсорні сигнали. Наприклад, маленька дитина, яка тільки вчиться ходити, володіє м’язовою силою, щоб ходити прямо, але коли вона встає, тут же падає. Це тому, що дитина ще не розібралась у власних відчуттях і  не знає, що певний тиск у п’ятах означає, що вона падає назад. У дитини ще не розвинулися навички отримання сенсорного зворотного зв’язку. Для розвитку сенсорного зворотного зв’язку (і, відповідно, кращого контролю над своїм тілом) маленькій дитині потрібно якомога більше сенсорної стимуляції, щоб тестувати різні відчуття і “відкалібрувати” всі свої почуття.

   Тому маленьких дітей хлібом не годуй, дай побалансувати на яких-небудь бордюрах або колодах. Для маленьких дітей це можливість розвивати тактильний зворотний зв’язок, і вони біологічно схильні це робити. Малеча любить гойдатись на гойдалках, тому що у неї є підсвідоме, інстинктивне бажання розвивати свої сенсорні відчуття, і саме це робить такі предмети джерелом величезних веселощів.

   Коли люди виростають і знайомляться з навколишнім світом, у них зникає інстинктивне бажання тестувати свої відчуття. Так що гойдалки і каруселі втрачають свою колишню привабливість, яку вони мали в дитинстві. Причина, по якій аутичні люди займаються самостимулючою поведінкою – вони “застрягли” в цій фазі розвитку власних відчуттів. Іншими словами, їх мозок так і не вирішив, на що ж схожий навколишній світ.  На відміну від звичайної людини, яка навчається за допомогою зворотного зв’язку, у аутичної людини ця інформація втрачається або неправильно інтерпретується. Це означає, що їхні почуття так і не стають “відкаліброваними”, а прагнення до отримання сенсорних відчуттів залишається.

   Стіммінг – це більше, ніж просто отримання тактильного зворотного зв’язку. Всі почуття людини потребують калібрування. Так що ваша дитина може ходити туди-сюди і видавати дивні звуки або говорити сам з собою, просто щоб почути свій власний голос. Це означає, що вона намагається відкалібрувати своє слухове сприйняття. Ваша дитина може розгойдувати або трясти різними предметами у себе перед очима – це спроба відкалібрувати зорове сприйняття.

   На стіммінг зазвичай починають звертати увагу, тільки коли дитина підростає. Коли однорічна дитина намотує кола або стрибає з однієї ноги на іншу, батьки вважають це зовсім нормальною поведінкою. Однак коли аутична восьмирічна дитина постійно робить те ж саме, це здається трошки дивним і отримує ярлик “самостимулююча поведінка”.

   Стіммінг – це абсолютно інстинктивний процес, він відбувається несвідомо, автоматично. Дуже часто аутичні люди самі не усвідомлюють свій стіммінг, наприклад, не помічають, що вони почали розгойдуватися взад і вперед, точно так само цього не помічає і маленька дитина.

ЯК ГОВОРИТИ З АУТИСТОМ?

   Діти-аутисти унікальні і бачать світ не так як інші люди. Їх відмінності яскраво виражені в контексті навичок спілкування. Аутисти користуються власною мовою і оперують системою, яка працює на них. Якщо у вас є знайома дитина з діагнозом аутизм, тоді вам важливо вивчити їхню мову, щоб правильно вести себе і спілкуватися з ними.

1. Говоріть про те, що їм цікаво. Дізнавшись, чим цікавиться дитина, вам буде набагато простіше побудувати вашу бесіду. Під час обговорення зручної для них теми, такі діти можуть розкритися. Для легкості спілкування необхідно знайти правильну “довжину хвилі”, на якій їм зручно спілкуватися. Наприклад, ваш син може любити автомобілі, і ця тема стане прекрасним початком бесіди.

2. Скорочуйте речення в розмові з дитиною-аутистом, оскільки їй складно осмислювати усне мовлення. Розмовляючи з аутистом короткими реченнями, ви дасте йому можливість більш ефективно «переварювати» інформацію. Багато залежить від дитини. Деякі аутисти цілком можуть осмислювати довгі речення. Деякі діти-аутисти ледве розуміють усне мовлення. В цьому випадку можна спілкуватися з ними за допомогою письмових повідомлень, наприклад, “Зараз ми будемо їсти”. Вони можуть написати відповідь або відповісти усно завдяки зоровій комунікації. Письмове спілкування може стати відмінним помічником.

3. Малюйте. Аутисти мають гарне образне мислення і добре сприймають малюнки. Пробуйте малювати схеми, інструкції або прості зображення, щоб доносити до них свої ідеї. Так вони зможуть точніше зрозуміти, що ви намагаєтеся їм донести, адже більшість дітей-аутистів краще реагують на візуальну комунікацію.

Спробуйте візуалізувати розпорядок дня дитини. Намалюйте повсякденні заняття; сніданок, похід в школу, повернення додому, вільний час, сон. Якщо ваша дитина вчиться читати, тоді можете додавати слова.

Так дитина зможе перевіряти свої заняття і правильно планувати свій день.

Використовуйте схематичні малюнки для пояснення дій, але додайте елемент, який буде персоналізувати кожен символ. Наприклад, у вас можуть бути руде волосся. Додайте їх до малюнку, щоб при його вигляді у дитини виникала асоціація з мамою.

4. Давайте час на осмислення. Може знадобитися більше пауз, ніж в звичайній розмові. Дитині необхідний час, щоб обміркувати почуте. Запасіться терпінням і не квапте їх; давайте їм час подумати і підготувати свою відповідь.

Якщо дитина не відповіла на перше питання, то не поспішайте ставити друге.

Тут справа в способі обробки інформації, а не в інтелекті.

5. Дотримуйтесь мовної сталості. Всім відомо, що в мові існують різні варіанти побудови фраз. Для вираження однієї думки можуть використовуватися різні слова. Діти-аутисти не вловлюють таких відмінностей, тому говоріть однаковими фразами, щоб не вводити їх в оману.

Системність і постійність дуже важливі. Слід розуміти, що у вас не вийде завжди повторювати слово в слово, тому не потрібно панікувати, якщо ви сказали незвичну фразу.

6. Проявляйте чуйність і не сприймайте мовчання як особисте ставлення. Ваша дитина може не говорити з усіма, але намагайтеся не сприймати це особисто. Проявляйте чуйність, поважайте її межі та давайте зрозуміти, що ви завжди раді дитині.
Ви ніколи не можете точно знати, чому дитина мовчить. Можливо, невдало вибраний час для бесіди, не підходить навколишнє оточення або дитина фантазує про щось інше.

Глибока шана по відношенню до почуттів і психологічних меж дитини це найкращий спосіб щоб почуття «з’явились».

Намагаючись заговорити з вашою дитиною, інші люди можуть подумати, що вона асоціальна або вони їй не подобаються. Найімовірніше, що ці припущення не є вірними. У будь-якому випадку необхідно пояснювати людям, що вони повинні увійти в становище.

7. Починайте розмову із ствердження. Дітям-аутистам не завжди легко відповідати на запитання на кшталт “Як справи?”, яких вони можуть навіть злякатися. Перетворення думок в речення для них може вимагати часу, тому починайте розмову без подібного тиску, щоб не ставити їх у незручне становище.
Просто прокоментуйте що-небудь і спробуйте дочекатися відповіді. Знову ж, говоріть про те, що їм цікаво.

Більш старші діти можуть придумати відповіді, які вони будуть говорити після загальновідомих питань. В такому випадку на питання “Як справи?” ви автоматично отримаєте відповідь “Добре”. Питання на початку бесіди не буде стресом, якщо у дитини є заготовлені відповіді.

8. Приділяйте їм увагу. Досить часто дитина хоче привернути увагу, але може відчувати внутрішню боротьбу. Не забувайте про них і приділяйте увагу. Робіть спроби, навіть якщо вони не відповідають. Для них це багато значить.

9. Вибирайте правильний час для розмови. Намагайтеся розмовляти, коли дитина спокійна. У моменти розслабленості вони більш сприйнятливі до інформації. Також важливі навколишні умови, навколо не повинно відбуватися багато всього одночасно, так як зайва кількість вхідних сигналів може скувати дитину.

10. Говоріть прямо. Аутисти можуть не сприймати метафори. Їм складно розуміти сарказм, ідіоми і жарти. Говоріть максимально прямо і по справі, щоб їм було простіше вас зрозуміти.

ЧИ МОЖУТЬ ДІТИ-АУТИСТИ НАВЧАТИСЬ В ШКОЛІ?

    Діти-аутисти здатні до навчання, якщо помітити прояви аутизму ще в ранньому віці. Часто лікарі пропонують батькам почекати, але на думку деяких спеціалістів  у випадку з такими дітьми чекати не можна! Помітити, що дитина розвивається не як звичайні діти, можна вже коли їй виповнилось півроку. Саме в такому віці закордоном з малюком вже починають займатися за спеціальними реабілітаційним програмами. І часто тільки перед школою, коли час безнадійно втрачено, батьки вперше чують діагноз «аутизм». Корекція після 7 років дає дуже слабкі результати. Чим раніше почати реабілітацію дитини-аутиста, тим більше у нього шансів придбати необхідні в повсякденному житті навички самообслуговування та спілкування. Завдяки цьому малюк-аутист не випаде з життя соціуму: він зможе піти в школу, здобути середню або вищу освіту, працювати і навіть мати сім’ю. Це доведено зарубіжним досвідом!

Звичайно є різна ступінь прояву аутизму, але дитина, у якої в самому ранньому віці виявили аутизм і вчасно почали корекцію, має непогані шанси на те, щоб надалі навчатися у звичайній школі разом з іншими дітьми. Але і в більш важких випадках педагоги успішно навчають дітей з цим діагнозом, хоча це і вимагає індивідуального підходу і значних зусиль, відзначають експерти.

   Проблеми при шкільному навчанні у кожної дитини-аутиста виникають виключно індивідуальні, і багато що тут залежить від ступеня зниження інтелекту. Діти із збереженим інтелектом часто є обдарованими в тій чи іншій області. І незважаючи на те, що у них є свої особливості, вони можуть успішно навчатися в загальноосвітній школі. Діти зі складною структурою дефекту, у яких є зниження інтелекту та інші супутні діагнози, вимагають особливих методик роботи та умов супроводу. У масовій школі таких умов немає, і зазвичай цих дітей навчають в спеціальних корекційних школах для дітей зі зниженим інтелектом. Деякі діти не можуть витримати навчання і в такій школі і змушені вчитися на дому. Це зовсім не означає, що вони нездатні до навчання. Більше того, часом вони демонструють дивовижні успіхи. Фахівці підкреслюють, що їхня робота з дитиною не може принести помітного результату без допомоги батьків. Кожен навик, набутий учнем у школі, стає стійким тільки після того, як батьки закріплюють його вдома.

Отримати кваліфіковану допомогу спеціалістів можна у

КОМУНАЛЬНІЙ УСТАНОВІ  «ІНКЛЮЗИВНО-РЕСУРСНИЙ ЦЕНТР №1 ВІННИЦЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ»

Рекомендації для батьків

Обрання дошкільного закладу для дитини з особливими освітніми потребами

*Не приймайте рішення про дошкільний заклад для дитини з особливими освітніми потребами з огляду лише на близькість до місця проживання.

*Не орієнтуйтеся під час обрання дошкільного закладу для дитини винятково на громадську думку чи поради знайомих.

*Керуйтеся рекомендаціями, що містить висновок психолого-медико-педагогічної консультації (ПМПК), під час обрання дошкільного закладу для дитини з особливими освітніми потребами, навіть якщо вони не цілком збігаються з вашим баченням.

* Зауважте, що фахівці ПМПК здійснюють психолого-медико-педагогічне вивчення дитини, встановлюють її можливості, виявляють труднощі, потреби, визначають рівень психофізичного розвитку, вивчають готовність дошкільних закладів до впровадження інклюзивної освіти та співпраці тощо. І саме на підставі одержаних результатів ПМПК рекомендує:

-заклад, який найбільшою мірою зможе забезпечити комплексний супровід дитини;

-програму, що відповідає потребам, можливостям дитини, рівню її розвитку й досвіду;

-види та обсяг корекційно-розвивальних занять, а також спеціалістів, які будуть їх проводити в умовах інклюзивного дошкільного закладу тощо.

*Звертайте увагу на чинники, що свідчать про вдало організовану роботу з дітьми з особливими освітніми потребами, зокрема:

 сформована група фахівців, яка забезпечуватиме індивідуальний супровід дитини, —

• вчитель-дефектолог відповідної до нозології дитини галузі;
• учитель-логопед;
• практичний психолог;
• асистент вихователя;
• соціальний педагог;

 методична та психологічна готовність педагогів до роботи в інклюзивних групах;

 матеріально-технічне та навчально-методичне забезпечення для конкретного виду порушення, зокрема —

• необхідне обладнання;
• навчальна література;
• додаткові пристосування оснащення;
• архітектурна доступність приміщень за потреби тощо;

 позитивна налаштованість колективу дошкільного закладу та батьків дітей з типовим розвитком;

 наповнюваність в інклюзивних групах не більше 15 дітей.

*Пам’ятайте, що висновки ПМПК носять рекомендаційний характер, проте саме вони мають бути для вас головним аргументом під час обрання дошкільного закладу для дитини з особливими освітніми потребами.

   Кожна людина незалежно від стану здоров’я, наявності фізичного чи інтелектуального напруження має право на отримання освіти, якість якої не різниться від якості освіти здорових людей. Цей принцип відбитий у низці міжнародних документів, покладений в основу організації інклюзивного навчання дітей з особливими потребами, яке впроваджується з метою реалізації їхнього права вибору навчального закладу та форми навчання за місцем проживання із забезпеченням усіх необхідних для цього умов.

   Конвенція ООН про права дитини як документ міжнародного рівня автоматично висуває вимоги до кожної держави щодо приведення національного законодавства у відповідності із цією «всесвітньої Конституцією прав дитини.» Наша держава на цьому шляху робить свої прогресивні кроки. За останні роки набуває інтенсивного розвитку державна підтримка дітей з особливостями психофізичного розвитку сприяння втіленню прогресивних ідей у практику.

   Однією із форм навчання дітей з особливими освітніми потребами є нова, але визнана в багатьох країнах світу інклюзивна форма освіти, яка забезпечує безумовне право кожної дитини навчатися в загальноосвітньому закладі за місцем проживання із забезпеченням усіх необхідних для цього умов. В Україні модель інклюзивної освіти почала набувати значення переважно за ініціативи громадських організацій.

Інклюзивне навчання — це система освітних послуг, що базується на принципі забезпечення основного права дітей на освіту та права навчатися за місцем проживання, яка передбачає навчання в умовах загальноосвітнього закладу. З метою забезпечення рівного доступу до якісної освіти інклюзивні освітні заклади повинні адаптувати навчальні програми та плани, методи і форми навчання, використання існуючих ресурсів, партнерство з громадою до індивідуальних потреб дітей з особливими освітніми потребами.

Інтеграція — включення дитини з вадами психофізичного розвитку в середовище здорових людей у процесі навчання, виховання, праці, проведення вільного часу.

Створення та розвиток умов для отримання якісної освіти в загальноосвітньому закладі для дітей з особливими навчальними потребами — одне з основних завдань Всеукраїнського фонду «Крок за кроком», який було засновано в 1999 р. Міжнародним фондом «Відродження» м.Київ) і Міжнародним центром розвитку дитини ( Вашингтон, США). Місією фонду є забезпечення рівного доступу до якісної освіти всіх дітей з активним залученням сімей і місцевих громад в освітній процес. Місія Всеукраїнського Фонду «Крок за кроком» базується на цінностях відкритого демократичного суспільства, які включають у себе індивідуальний підхід у навчанні до кожної дитини, включаючи дітей з особливими потребами, дітей національних меншин, дітей-сиріт; рівний доступ і забезпечення умов для отримання якісної освіти для віх дітей; активне залучення сімей та громади до освітнього процесу. Реалізація місії Фонду сприяє демократизації та гуманізації системи освіти України.

   З метою виконання місії з втілення демократичних цінностей у системі освіти України Фонд ініціює освітні проекти і програми спільно з Міністерством освіти і науки України, Інститутом спеціальної педагогіки АПН України, іншими державними та громадськими організаціями. В основу програм Фонду покладено демократичні цінності відкритого суспільства як передумова інтеграції України в європейську спільноту.

   Аналіз закордонної практики свідчить, що інклюзивна освіта передусім є можливою для дітей з нерізко вираженими вадами психічного розвитку. Це, зокрема, окремі форми затримки психічного розвитку (ЗПР), певні мовленнєві відхилення, зниження слуху чи зору, нескладні опорно-рухові вади, порушення емоційно-вольової сфери. Якщо такі діти мають збережений інтелект, самостійно себе обслуговують, адекватно контактують з однолітками, мають сімейну підтримку, то, за умови фахового психолого-педагогічного супроводу, вони цілком можуть засвоїти культурний досвід у середовищі здорових однолітків. Згідно з «Планом заходів щодо запровадження інклюзивного та інтегрованого навчання у загальноосітніх навчальних закладах на період до 2012 року», затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів Украіїни від 3 грудня 2009 р. № 1482-р, в Україні здійснюється активний пошук і впровадження ефективних шляхів соціальної взаємодії дітей, що потребують корекції психофізичного розвитку, із їхніми здоровими однолітками.

   Концепція розвитку інклюзивної освіти, яка затверджена наказом Міністерства освіти і науки України від 01.10.2010 № 912, розроблена відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, інших нормативно-правових актів, які регулюють відносини у сфері освіти, соціального захисту та реабілітації осіб з інвалідністю, з метою визначення пріоритетів державної політи у сфері освіти в частині забезпечення конституційних вправ і державних гарантій дітям з особливими освітніми потребами. На виконання наказу Міністерства освіти і науки України від 01.10.2012р. №912 «Про затвердження Концепції розвитку інклюзивного навчання», наказу управління освіти і науки Вінницької облдержадміністрації від 01.11.2012 р.№ 469 «Про затвердження Плану заходів щодо впровадження Концепції розвитку інклюзивного навчання в навчальних закладах області» та з метою забезпечення конституційних прав і державних гарантій дітям з особливими освітніми потребами, здійснення комплексної реабілітації таких дітей, набуття ними побутових та соціальних навичок, розвитку здібностей, втілення міжнародної практики щодо збільшення кількості загальноосвітніх навчальних закладів з інклюзивним навчанням, готових до надання освітніх послуг дітям з особливими освітніми потребами затверджено План заходів управління освіти Вінницької міської ради щодо впровадження Концепції розвитку інклюзивного навчання в навчальних закладах міста Вінниці на 2010 — 2012 р.р.

   Однією із основних причин поширення інклюзії є переважно неадекватне ставлення батьків до закладів корекційної освіти: воно або упереджено негативне, або виражається у нерозумінні його необхідності. Деякі батьки, будучи обізнаними у світових тенденціях, наполягають на праві своєї дитини перебувати у звичайному дитячому садку нарівні зі здоровими однолітками. Проте, часто батьки не розуміють основного змісту інклюзивної освіти. Справжня інтеграція та інклюзія передбачає обов’язковий психолого-педагогічний супровід дитини фахівцями (корекційний педагог, психолог, лікар, соціальний працівник). Без нього перебування дитини у масовому навчальному закладі набуває стихійності, оскільки без одержання відповідної корекційної допомоги психофізичний розвиток дитини лише ускладнюється.

Переваги інклюзивної освіти

    Кожен, незалежно від стану здоров`я , наявності фізичного чи розумового порушення, має право на одержання якісної освіти. Цей принцип відображено в загальній Декларації прав людини (1948р.), Конвенції про права дитини (1989р.) покладено в основу організації інтегрованого, інклюзивного навчання дітей з особливими потребами. Таке навчання впроваджується з метою реалізації їхнього права на рівний доступ до якісної форми навчання.

    В інклюзивних групах діти з особливими потребами включені в освітній процес. Вони осягають основи незалежного життя. Засвоюють нові форми поведінки, спілкування, взаємодії, вчаться виявляти активність, ініціативу, свідомо роботи вибір, досягати згоди у розв`язанні проблем, приймати самостійні рішення.У дитячих закладах, як і в демократичному суспільстві, до кожного члена колективу ставляться як до неповторної особистості, усі мають рівні можливості досягти успіху. При цьому оцінюються конкретні досягнення дітей, незалежно від їхнього інтелектуального, фізичного, соціального чи емоційного стану. У групах включення всі діти мають широкі можливості для вибору, їх заохочують до критичного мислення, творчості, винахідливості, вони вчаться відповідати за свої рішення і допомагати один одному. Діти краще розуміють широкі можливості особистого потенціалу, вони більш чутливі до потреб інших, з більшою повагою ставляться до життєвого досвіду та особливостей своїх товаришів.

     Включення дітей з особливостями психофізичного розвитку в освітній процес дитячого садка дає змогу взаємодіяти з іншими дітьми, спостерігати за ними, наслідувати їх, отримуючи такий же соціальний досвід, як і всі їхні ровесники. Інтенсивна соціальна взаємодія сприяє встановленню дружніх, позитивних стосунків, створенню своєрідної мережі соціальної підтримки. Спільні заняття сприяють концентрації уваги дітей, посиленню їхньої мотивації до навчання. Це дає можливість дітям з особливими потребами бачити їхні висловлювання, сприяє інтересу до пізнання навколишнього світу, формування мотивів до навчальної діяльності, співпраці, забезпечує умови успішної соціальної, психологічної, фізичної адаптації та життєдіяльності.

     Досвід успішного перебування у групах включення є добрим підґрунтям для подальшої інклюзивної освіти та підвищення кваліфікації протягом усього життя. Діти з проблемами в розвитку звикають брати участь у різноманітних громадських програмах, які допомагають їм опанувати вміння, необхідні для успішного самостійного життя в суспільстві.

    В інклюзивному середовищі діти з особливими потребами отримують багато можливостей для соціальної взаємодії зі своїми ровесниками. Вихователі цілеспрямовано сприяють спілкуванню і взаємодії між дітьми, застосовуючи для цього різні способи. Наприклад, використовуючи картки з іменами дітей, розсаджують їх під час обіду чи занять у колі так, щоб поруч із дитиноюнедостатньо розвиненими мовленнєвим навичками опинилася дитина, яка добре розмовляє. Вихователі всіляко підтримують дітей, яким подобається чогось навчати товаришів, допомагати їм. Дорослі пропонують дітям види діяльності, які передбачають взаємодіюі взаємозалежність, що сприяє встановленню між ними дружніх стосунків. Заохочують дітей обирати не лише вид діяльності, а й товариша, з яким її здійснюватимуть». Завдяки перебуванню в звичайній групі в дітей з особливими потребами зростає самоповага, і часто не тільки не потребують підтримки громади, а й роблять свій внесок у загальну справу. Спільне навчання і виховання в умовах дошкільного закладу здійснює позитивний вплив і на дітей з типовим розвитком. З раннього віку вони починають розуміти, з якими труднощами стикаються люди. Котрі мають проблеми розвитку, стають чутливими до потреб інших, толерантніше сприймають людські відмінності, вчаться підтримувати один одного, позитивно взаємодіяти. Коли дитина з проблемами в розвитку починає відвідувати звичайну групу дошкільного дитячого закладу чи школи, позбавляючись таким чином ізоляції від своїх ровесників, батьки відчувають полегшення. З часом життя всієї сім`ї стає наближеним до життя більшості родин. Залучення таких батьків до планування та організації навчального процесу, розробки індивідуальних навчальних планів для дітей дає змогу відчути, що вони не одинокі, вони є членами команди, яка їх підтримує і допоможе подолати труднощі у щоденній роботі з дітьми, досягти успіху у складній справі адаптації дитини з особливими потреби до життя суспільства. Спільна діяльність дітей допомагає педагогам краще усвідомити ефективність певних освітніх технологій, визначити спільні сторони та специфічні потреби кожної дитини.