Підготовка руки дитини до письма

   Що таке дрібна моторика і чому вона така важлива для дітей?

   Під терміном дрібна моторика розуміються координовані рухи пальців і кистей рук. Чому так важливо для дітей розвиток дрібної моторики рук? Справа в тому, що в головному мозку людини є центри, відповідальні за мову і рухи пальців рук, розташовані дуже близько. Стимулюючи тонку моторику і активізуючи тим самим відповідні відділи мозку, ми активізуємо і сусідні зони, що відповідають за мову.    Помічено, що діти, які здійснюють численні жваві рухи пальцями рук, розвиваються в мовному відношенні явно швидше за інших. Якщо спеціально тренувати дрібні рухи кисті, розвиток мовлення можна істотно прискорити.   «Витоки здібностей і обдарувань дітей знаходяться на кінчиках пальців», — писав В. А. Сухомлинський. Це означає, чим більше дитина вміє, хоче і прагне робити своїми руками, тим вона розумніша і винахідливіша. Адже на кінчиках пальців — невичерпне джерело творчої думки, що «живить» мозок дитини.

     Письмо називають базовим навиком, тобто навиком, на якому практично будується все подальше навчання, а значить, дитина, яка не освоїла його вчасно, неодмінно буде відставати в навчанні. Ось чому параметром шкільної зрілості є рівень розвитку моторики кисті ведучої руки, що визначає швидкість і легкість формування навички письма. Письмо — це складна координована навичка, яка потребує злагодженої роботи дрібних м’язів кисті, усієї руки, правильної координації всього тіла.

Для того щоб дитина легко і успішно навчалася у школі, вона повинна легко і без напруги говорити. А тренування рухів пальців рук, в свою чергу, робить великий вплив на розвиток активної мови дитини.

Взаємозв’язок головного мозку і дрібної моторики

    Кора  головного мозку складається з декількох частин, кожна з яких за щось відповідає. Є в корі головного мозку така частина, яка визначає рухові характеристики. Третя частка цієї частини кори головного мозку займає рухові здібності кистей рук і розташована зовсім поруч з мовної зоною мозку. Саме тому можна говорити про те, що якщо у дитини погано розвинені пальчики, то від цього у нього буде страждати мова і навпаки. У зв’язку з цим ряд вчених називають кисті рук «органами мовлення», як і артикуляційний апарат. Тому, щоб у дитини була добре розвинена мова, слід тренувати не тільки органи мови, але й дрібну моторику.

    Результат пошуку зображень за запитом "пальчикові ігри"Один з основних методів роботи — пальчикові ігри. У спільної та індивідуальної роботі здійснюється тренування пальців. Робиться це у формі масажу (погладжування кистей рук від кінчиків пальців до зап’ястя) і вправи (згинання і розгинання кожного пальця окремо). Масаж є одним з видів пасивної гімнастики. Масаж надає загальнозміцнюючу дію на м’язову систему, підвищуючи тонус, еластичність і скорочувальну здатність м’язів.

    Також дітям пропонується масаж з використанням природного матеріалу (шишок, волоських горіхів), м’ячиків-їжачків.

 Ефективність і інтерес до тієї чи іншої діяльності підвищується, якщо вправи пальчикової гімнастикисупроводжувалися читанням віршів, потішок. Слухаючи, діти можуть одночасно «інсценізувати» зміст матеріалу за допомогою пальцевих рухів і зображень персонажів, їх дій та ін.. В якості сюжетного матеріалу можна використовувати вірші С. Михалкова, С. Маршака, К. Чуковського та ін..

      Вірші, що супроводжують вправи — це та основа, на якій формується і вдосконалюється почуття ритму, створюється сприятливий емоційний фон, завдяки якому дитина захоплюється грою і з цікавістю виконує рухи, що забезпечує хороше тренування пальців. Сюжетність віршів і потішок розвиває вміння слухати і розуміти.

Під час спільної і самостійної діяльності дітей доцільно використовувати пальчиковий театр. Він дає дитині унікальну можливість бути одночасно сценаристом, режисером-постановником і актором. Театралізована вистава сприяє розвитку не тільки творчого потенціалу, але й мови, так як в неї активно задіяні саме пальці. Іншим позитивним моментом пальчикового театру є те, що дитина в ігровій формі навчається просторовим поняттям, а також поняттям числа.

Діяльність з ліплення також має велике значення для зміцнення кистей рук та розвитку дрібної й великої моторики. Ліплення необхідне для розвитку у дітей сенсорних і просторових відчуттів, сприйняття. У роботі з ліплення використовується пластилін, солоне тісто; складання візерунків з насіння. Це копітка, цікава праця, яка розвиває увагу, удосконалює сенсомоторику — узгодженість у роботі очей і руки, координації рухів, їхню точність.

   Виготовлення виробів з паперу також є одним із засобів розвитку дрібної мускулатури рук. Ця робота захоплює дітей, сприяє розвитку уяви, конструктивного мислення. Один з видів роботи з папером — рвані вироби. Розривання паперу на дуже дрібні шматочки є гарною вправою для розвитку сили пальців і навичок управління дрібними рухами.

    Також дітей приваблює можливість робити поробки з паперу (орігамі), які вони використовують в іграх, інсценізаціях.

У спільній діяльності використовуються різні нетрадиційні техніки малювання: тампонування, друк від руки та ін. за допомогою кисті, свічки, зубної щітки. У процесі малювання у дітей розвиваються не лише загальні уявлення, творчість, поглиблюється емоційне ставлення до дійсності, але і формуються елементарні графічні уміння.

    Особлива увага приділяється розфарбовуванню малюнків. Для цього використовуються альбоми для розфарбовування або заготовки. Розфарбовування передбачає кілька видів штриховки, які забезпечують поступовість в розвитку і зміцненні дрібної мускулатури кисті руки, відпрацювання координації руху. Для розвитку точності і впевненості руху руки  припускаються ігри, в яких дітям необхідно проводити паралельні лінії у певному напрямку.

    З дітьми 6 року життя проводяться вправи з розвитку графічних навичок у зошитах у велику клітку. Даються завдання наступного характеру: орієнтування на аркуші паперу (графічний диктант); вправи на розвиток окоміру, дотримання заданого інтервалу між фігурами; правильно зображати ті або інші фігури, дотримуючись закономірності.

Результат пошуку зображень за запитом "виховання хлопчика і дівчинки"

      Існує ще не менш захоплюючий спосіб розвивати графічні навички дитини — обведення малюнка по точкам. Дітям даються заготовки з малюнками або вправи у прописах. Ці вправи спрямовані на навчання дитини виконанню плавних ліній, без відриву від паперу.

     У спільній діяльності з формування елементарних математичних уявлень і в самостійній діяльності дітей використовується методика площинного моделювання (малюнки, складені з обмеженої кількості плоских геометричних фігур), вправи з лічильними паличками. При цих видах діяльності розвивається спостережливість, пам’ять, мислення та уяву, кмітливість. Тут є можливості для творчості дітей: сам придумав, сам виклав.

    Великий інтерес для дітей являє конструювання (на базі конструктора ЛЕГО). Діти споруджують численні і різноманітні споруди. Працюючи з дрібними деталями конструктора, розвивається дрібна мускулатура пальців рук, уява, творча активність. Ще одним з цікавих занять було збирання пазл, нанизування бісеру.

    Ще один із прийомів — це ігри з дрібними предметами (з гудзиками, горохом, квасолею, каштанами та ін). Наприклад, перебирання предметів, самомасаж цими предметами, визначення предмета на дотик, рахунок предметів на дотик.

У роботі з дітьми враховуються індивідуальні особливості кожної дитини, її психофізіологічний розвиток.

     Кріотерапія — одна із сучасних нетрадиційних методик корекційної педагогіки, полягає у використанні ігор з льодом. Дозований вплив холоду на нервові закінчення пальців має благотворними властивостями. Ефект заснований на зміні діяльності судин, первинний спазм дрібних артерій змінюється вираженим їх розширенням, що значно підсилює потік крові до місця впливу, в результаті чого поліпшується живлення тканин. Кріотерапія проводиться за наступною схемою: одна процедура через 1-2 дні протягом місяця. Тривалість ігор з льодом слід поступово збільшувати з 5 секунд до хвилини. Для малюків до 3 років безпечніше використовувати крижані кульки, оскільки у них немає гострих країв, і дитина не поранитись. Нехай малюк занурює пальці в лоток, захоплює шматочки льоду, шукає сховані пластмасові або дерев’яні фігурки, перераховує кульки, обмацуючи їх пальцями. Хлопці постарше можуть будувати з крижаних кубиків замки, викладати узори, як з мозаїки. Можна приготувати різнобарвний лід, додавши у воду фарби, або помалювати фарбами на шматочках льоду.

    Навчання письма — важливий крок у розвитку дитини. Його не можна розглядати ізольовано , а лише у взаємозв’язку з розвитком усного мовлення. І це невипадково, адже письмо, як і слухання й говоріння, є одним із видів мовленнєвої діяльності. Процес письма постійно супроводжується усним мовленням, оскільки дитина диктує собі те, що має записати. Якщо дошкільник має певні вади у вимові окремих звуків, це в майбутньому може негативно позначитися на письмі — спричинятиме помилки та пропуск і заміну літер. Тому розвиток усного мовлення є одним із пріоритетних напрямків підготовки руки дитини до письма.

   ÐŸÐ¾Ð²â€™ÑÐ·Ð°Ð½Ðµ зображення

  Дослідження науковців свідчать про те, що рівень розвитку мовлення дітей залежить від ступеня сформованості дрібної моторики пальців рук. Недарма народна педагогіка впродовж багатьох століть зберігає значну кількість фольклорних творів, використання яких супроводжується активними рухами: «Сорока-ворона», «Пальчику, пальчику», «Горошок — бобошок» тощо.

    Рухи пальців і кисті руки розвиваються в дитини поступово протягом усього дошкільного життя. Однак, на момент вступу
дитини до школи не завершується процес закостеніння пальців кисті руки. Цим пояснюється невпевненість у рухах, дрижання
пальців під час проведення прямих ліній, написання овалів та напівовалів, швидка втомлюваність. Труднощі, з якими
стикається дитина під час письма, викликають у неї негативне ставлення до цієї діяльності. Тому дитина, яка робить лише
перші кроки в набутті графічної навички письма, потребує постійної допомоги дорослого, адже саме він має перетворити
складну для дитини діяльність на цікаву гру. Із чого тренування, з розминки, зі своєрідної зарядки для пальчиків.

Ось наші рекомендації.

Необхідно обов’язково робити гімнастику для руки:

  • випрямити кисть руки і по черзі притискати підмізиннийпалець до мізинця, середній — до вказівного;
  • випрямити кисть, щільно стиснути пальці й повільнопритискати їх спочатку до третіх суглобів, потім до площини долоні;
  • долоньку прикласти до столу і по черзі згинати середні,вказівні, великий пальці, інші пальці при цьому повинні поступово підніматися вгору;
  • пальці розімкнути якомога ширше й повільно зімкнути їх;
  • стиснути пальці в кулак і обертати кисть у різних напрямках;
  • долоньку покласти на стіл, піднімати пальці по черзі,повторити у зворотній послідовності;
  • затиснути ручку середнім і вказівним пальцем, згинати йрозгинати ці пальці, стежити, щоб ручка не опускалася нижче великого пальця;
  • однією рукою зібрати в кулак 10-15 олівців, що лежать настолі, беручи їх по одному, потім так само по одному покласти олівці на стіл;
  • затиснути ручку другими фалангами вказівного й середньогопальців і робити «кроки» по поверхні стола.

Після гімнастики слід виконати основні вправи — вправи з письма.   Варто   пам’ятати   ,   що  їх  тривалість   не   повинна перевищувати 5 хвилин. Завдання батьків під час організації та проведення їх полягає в пошуку додаткових стимулів, які б викликали в дітей інтерес і бажання виконувати непрості завдання. Таким стимулом , безперечно, можуть стати художні твори. Використання дитячої літератури в процесі підготовки до письма є необхідним засобом навчання, оскільки в школі під час виконання письмових вправ від дітей вимагається вміння уважно слухати, запам’ятовувати і відтворювати на папері сприйняту інформацію. Ось чому й підготовчі вправи з письма для дітей дошкільного віку повинні мати комплексний характердля розвитку всіх необхідних навичок.

Пов’язане зображення

«БУДУ ВПРАВНИМ МУЗИКАНТОМ»- імітація гри на різних музичних інструментах (піаніно, скрипка, гітара, балалайка, бубон, флейта, сопілка, баян).

«ПАЛЬЧИКИ КРОКУЮТЬ» — імітація рухів для вимірювання довжини стола.

«УПІЙМАЮ — НЕ ВПУЩУ» — захопити і утримувати пальчиками будь-який предмет, іграшку.

«ПІДЙОМНИЙ КРАН» — перенести будь-який предмет кінчиками пальців з одного місця на інший.

«НАНИЖУНАМИСТЕЧКО» — нанизати на ниточку намистинки.

«УМІЛІРУЧКИ» — імітація рухів , які виконуються під час певної роботи ( як бабуся ліпить вареники, як дідусь пиляє дрова, як мама пришиває ґудзик, як тата керує машиною).

«ПАЛЬЧИКИ ТАНЦЮЮТЬ» — імітація пальчиками танцювальних рухів на столі.

Під час проведення тренувальних вправ слід пам’ятати, що вправляння стає цікавішим і ефективнішим, якщо набуває творчого характеру. Додавши трішки фантазії, руки дитини можна легко перетворити на казкових персонажів ( лисичку, зайчика, вовка), на різноманітні предмети (будиночок, стіл, човник). Якщо ще й вивчити вірш і розіграти його за допомогою рук, то вже ніхто не згадає, що пальчикова гімнастика — це необхідна підготовча вправа для письма, оскільки дії з руками стають самостійними і мотивованими, підтримуються внутрішнім інтересом дитини до участі у своєрідній пальчиковійдраматизації.

Гігієнічні вимоги до занять з підготовки руки до письма

  1. Стіл і стілець повинні відповідати зростові дитини.
  2. Ноги повинні всією ступнею стояти на підлозі під кутом 45°,рівно.
  3. Сидіти за столом прямо, не лягати на стіл і не обпиратисяна спинку стільчика.
  4. Відстань від грудей дитини до краю стола має дорівнюватиширині долоні дитини, тобто 3-4см.
  5. Відстань від очей до зошита — 30см.
  6. Джерело світла повинно бути зліва.

    7. Зошит треба класти так, щоб початок рядка, на якому буде писати дитина, був на середині грудей (під кутом 45-50°), поступово зошит лівою рукою пересувається вліво вгору).

Наш майбутній випускник

— Має добре здоров’я, характеризується умілістю, здатністю (м’язовою та предметно-практичною), вправністю, здатністю визначати стать та подбати про свою власну безпеку.

— Вирізняється оптимістичним самопочуттям, розуміється на основних емоціях і почуттях, емоційно сприйнятливий, здатний утримуватись від негативних проявів, регулювати свій настрій.

— Добре адаптується до нових умов, вміє налагодити з іншими взаємодію, орієнтуватися у проявах схвалюваної та неприйнятої поведінки, поводиться відповідально.

— Здатний проявляти допитливість, уміння спостерігати, аналізувати, міркувати, збирати інформацію, знаходити відповідь на незрозуміле.

— Правильно вимовляє звуки, активно спілкується з допомогою мови, грамотно будує речення, має збалансований лексичний запас з кожної сфери життєдіяльності.

— Здатний лічити, вимірювати, класифікувати, співвідносити, розв’язувати елементарні арифметичні задачі.

Результат пошуку зображень за запитом "майбутній першокласник"

— Спроможний продукувати сюжет, пов’язувати його з реальним життям, адекватно виконувати різноманітні ролі, узгоджувати свою поведінку з іншими, дотримуватись ігрових правил, використовувати ігрові матеріали, радіти спільності.

— Здатний реагувати на красу природи, бережливо ставитися до неї, диференціювати флору і фауну; характеризувати основні ознаки і компоненти природи, розрізняти її стан, відчувати свою відповідальність за неї.

— Вміє продукувати оригінальні ідеї, висувати гіпотези, відходити від заданих шаблонів, реалізувати задумане, вдаватися до аналогій, виявляти почуття гумору, виділяти істотнє, правильно прогнозувати.

Чи складно стати школярем?

    Психологічна готовність до школи — це такий рівень психічного розвитку дитини, який створює умови для успішного опанування навчальної діяльності. Психологи виділяють декілька основних ліній, за якими необхідно здійснювати підготовку дітей до школи.

— По-перше, це загальний психічний розвиток. На той час, коли дитина стане школярем, її загальний розвиток повине досягти певного рівня. Йдеться, в першу чергу, про розвиток пам’яті, уваги та — особливо- інтелекту. Мається на увазі як запас знань і уявлень, що існує, так і вміння виконувати деякі дії про себе, тобто аналізувати, порівнювати, виділяти головні ознаки, робити елементарні логічні висновки. Отже, батькам і педагогам, у першу чергу, необхідно прагнути розвивати розумові здібнлсті дітей, а не формувати навички читання і письма.

— По-друге, це виховання вміння довільно володіти собою. У дитини дошкільного віку яскравими є сприйняття та увага, що легко переводиться з одного на інше, і непогана пам’ять, але довільно володіти ними ще як слід не вміє.

— По-третє, це формування навичок спілкування з дорослими й однолітками. Навчальна діяльність за своєю суттю — діяльність колективна. Учні повинні вчитися ділового й неформального спілкування одне з одним. Для маленького учня усе це є складним — починиючи від простого вміння слухати відповідь однокласника й закінчуючи оцінюванням результатів його діяльності.

— По-четверте, готовність до школи передбачає також певне ставлення до себе. Продуктивна навчальна діяльність припускає адекватне, об’єктивне ставлення дитини до своїх здібностей, результатів роботи, поведінки.

— По-п’яте, за умови психологічної готовності до школи домінує пізнавальний інтерес, у дитини сформоване правильне уявлення про школу, позитивне ставлення до шкільних занять, правил поведінки в групі дітей і з дорослими.

Изображение

Як подолати батьківські страхи перед школою?

Чи необхідно дитині вміти читати?

    З навчанням дітей читання не можна поспішати. Навчання читання і письма — дуже складний процес, і для того щоб дитина і справді навчилася читати, а не вгадувати літери, потрібно, аби її мозок був зрілим, а механізми зорової диференціації — гарно розвиненими. Не можна порівнювати успіхи дитини з успіхами інших дітей, пам’ятаючи про те, що всі діти — різні. Не можна малюка примушувати читати: у цьому випадку процес навчання перетворюється на дресирування, механічне заучування. Через примушування читати у дитини не формуються відчуття, сприйняття, уява. Потрібно прагнути, щоб малюк сам захотів узяти книжку до рук. Дитині має подобатися розучувати літери і звуки. Перш ніж посадити свого малюка за абетку, добре було б самим засвоїти методику викладання читання, прочитати спеціальну навчально-методичну літературу, порадитися з фахівцями з навчаня дітей дошкільного віку, навчитися різноманітних ігрових прийомів. Намагайтеся перетворити домашні заняття на цікаві й пізнавальні для дитини. Лише за цих умов педагогічні зусиля батьків будуть ефективними.

Навчання читання і письма має бути одночасним. Коли ж ні, то вчителеві початкових класів, який переучуватиме дитину, доведеться докладати багато зусиль. А переучувати, як відомо, завжди складніше ніж навчати. Школа не має права вимагати, щоб під час вступу до першого касу дитина вже вміла читати і писати друкованими літерами. Безперечно, це полегшує життя вчителеві, але — не учневі. Готувати дітей до школи, безумовно, варто. Але готовність до школи не передбачає вміння читати і писати. Перш за все йдеться про фізичну і психологічну готовність, розвиток мовлення, моторики, зорового сприйняття дитини, формування механізмів організації діяльності, тобто готовність навчатися і здатність витримувати навчальне навантаження.

Адаптація до шкільного життя

Щоб адаптація до навчання у школі минула успішно, сід пам’ятати про таке:

— не можна налаштовуватись на те, що попереду — лише проблеми, передаючи в такій спосіб свої страхи перед школою дитині. Але водночас не можна недооцінювати складність періоду адаптації до нових умов. Процес звикання до школи може тривати багато часу, аж до півроку, залежно від особливостей школяра, тому щоб він був успішним, потрібно дотримуватися вимог:

— жорсткий режим дня, достатня рухова активність і спокійна доброзичлива обстановка в сім’ї;

— не можна обмежувати дитину своєю увагою. За найменшої можливості більше часу проводьте разом: гуляйте, готуйте вечерю, виконуйте складні завдання тощо. Яка б ситуація не виникла в школі, дитина має бути впевнена, що батьки — її союзники, прихильники, захисники і помічники, у будь-якому разі готові зрозуміти, підтримати, допомогти.

Оптимальний вік першокласника

    Існують різні точки зору щодо оптимального віку дитини до вступу в школу: одні фахівці вважають, що дитина може стати першокласником вже у шість років, оскільки вона вже здатна опановувати навчальний матеріал у школі, інші радять віддавати дитину до школи ближче до семи, а то й у сім років. За даними психологічних досліджень, дитина шести років дійсно здатна засвоювати навчальний матеріал, але прицьому у неї зберігається гостра потреба у грі. Тому і навчання шестирічних першокласників має відбуватися в ігровій формі, що, на жаль, не передбачено у звичайній загальноосвітній школі, де до шестирічок ставлять такі ж вимоги, як і до семирічних дітей. Вочевидь, доречно було б створити у перших класах розвивально-освітнє середовище, яке б дало змогу забезпечити безкризовий адаптаційний період дитини, створити ігрові зони, озброїти вчителів перших класів методиками спілкування і роботи з шестирічними дітьми.Наразі вчені стверджують, що діти, які приходять до школи, не готові до нових форм співробітництва з дорослими й однокласниками, до зміни соціального статусу, соціальної ситуації розвитку.

Готовність до шкільного систематичного навчання

Готовність до шкільного систематичного навчання — це комп­лекс складових:

особистісна (мотиваційна, емоційна) — передбачає бажан­ня і спроможність дитини посісти позицію учнята орієнта­цію власне на зміст навчання;

вольова — передбачає певний рівень розвитку довільної поведінки і вміння дитини діяти за правилом,заданим учи­телем, орієнтацію на учбову задачу;

інтелектуальна — передбачає оволодіння засобами пізна­вальної діяльності, децентрацію та пізнавальну ініціатив­ність дитини.

    Результат пошуку зображень за запитом "майбутній першокласник"Найкраще готова до шко­ли та дитина, яка вміє гратися. Основні якості дитячої гри — це сво­бода дій, емоційна насиченість, творча активність, ініціативність та винахідливість. А ще, готова до шкільного навчання дитина вміє спілкуватися з людьми — дітьми та дорослими, вона доброзичлива і чуйна, вміє домовлятися і залагоджувати конфліктні ситуації, по­ступатися, впевнена у тому, що її люблять не за якісь певні якості, досягнення та вміння, а «просто так».

Загрози шкільного навчання

    Застосування у роботі вчителя з шестилітніми дітьми традицій­них методів і форм, розрахованих на семирічок, що ми спостерігає­мо нині, провокує низку загроз. Діти переживають негативні емоції, відчувають тривогу, переймаються через невдачі та неуспіх, не розу­міють шкільних вимог, починають боятися вчителя, не витримують навчальних навантажень у класі і, зрештою, у пошуках способу за­хистити себе, стають байдужими до того, що відбувається у школі, впадають в апатію. Статистика звернень батьків шестирічних шко­лярів до психоневрологів є невтішною. У результаті у дитини розвивається негативне ставлення спер­шу до себе як до учня «Я — невдаха», що має небезпечну тенденцію до узагальнення «Я — поганий», а потім до школи у цілому, до всього процесу навчання.

Дошкільники нинішні й минулих десятиріч: більше схожі чи різні?

      Ясно, що нинішні дошкільники є більш поінформованими, «просунутими» щодо користування телефонами, комп’ютерами, по­бутовою технікою тощо. Але емоційно вони здебільшого почувають­ся менш комфортно порівняно з однолітками попередніх десяти­літь. Запитайте у вчителів про те, скільки дітей намагаються гратися під партою, ховають ляльок та машинки… Нині дітям часто відмов­ляють у праві на власне дошкільне дитинство і свободу, адже заля­кування школою, свідоме чи підсвідоме, з боку батьків та педагогів дуже тисне на них. Згадаймо, раніше переважна більшість дітей хотіла йти до шко­ли, чекаючи, що там будуть цікаві заняття і можливості реалізувати своє право бути «великим» і мати серйозне заняття — навчатися, за­йняти позицію учня.

     Нині натаскування на читання та писання з молодшого до­шкільного віку відбиває бажання вчитись і гасить такі завжди яскраві пізнавальні інтереси дитини-«чомучки» п’яти років. Бага­то дітей, пройшовши так звану школу раннього розвитку, почина­ють сприймати лише формальні ознаки речей, стаючи тривожни­ми і неспокійними, орієнтуючись на висунуту батьками зовнішню шкалу домагань на досягнення. Психологи все частіше відзначають існування у дітей так званих «відчужених знань». Навчившись чи­тати і викликаючи захоплення оточуючих своєю технікою читання, трирічний малюк нічогісінько не розуміє з того, про що тільки-но прочитав. Читання у цьому випадку є механічним процесом, нави­чкою, яка ніяк не пов’язана ні з бажанням пізнати щось нове, а ні з любов’ю до книги. Сумно це.

Портрет сучасного дошкільника: що тривожить психологів?

Дитячих психологів у портреті сучасного дошкільника триво­жать певні прояви. Зупинимося на деяких з них.

   Самотність в очах дитини. Часто ми бачимо самотність в очах дитини, що живе у столичному місті. Купа дорогих предметів, одяг, поїздки, розваги… А притулитися нема до кого. Дитина самотня, бо всі навколо, навіть найрідніші дорослі, дуже зайняті справами, собою, своїми проблемами…

    Невміння дитини гратися. Дошкільний вік призначений для того, щоб дитина опанувала СМИСЛИ людських стосунків і навчилась у рольовій грі програвати різні соціальні ролі — мами та дочки, водія та солдата, пілота та вчителя, «приміря­ючи» на себе відповідні переживання, емоції, стиль

поведінки і розмови того чи того персонажа. Причина того, що

дитина не вміє гратися, коріниться у неувазі дорослих, відсутності у них серйозного ставлення до серйозного і важливого заняття ди­тини — гри як школи соціальних стосунків, яка є важливішою за опанування грамотою.

   Неспроможність дітей самозаглибитися, сконцентрувати­ся на якійсь справі, відсутність зацікавленості справою на тлі ситуативності поведінки, підвищеної збудливості чи загаль-мованості та апатії. Однією з причин є те, що багатьом дітям складно сприймати інформацію на слух — вони не можуть утримувати у пам’яті попередню фразу і пов’язувати між со­бою окремі речення. Аудіомовлення не викликає у них жод­них образів та вражень. Через це їм буде складно навчитися читати, розуміти взаємозв’язок слів, речень, а отже, і цілого тексту. А все тому, що дорослі не читають, не розповідають ді­тям казок та історій. Це недалекоглядно щодо підготовки ди­тини до школи. Пам’ятаймо: жодна комп’ютерна програма не замінить голосу рідної, близької людини.

   Ще одна особливість сучасних дошкільників — зниження творчої активності дітей, проявів фантазії. Втрата бажання щось вигадувати, будувати, модифікувати гру чи предмети, оновлювати сюжет, малювати, конструювати тощо. Помічено, що спілкування з однолітками стало поверховим: дітям нема про що розмовляти, нема чого обговорювати і про що спере­чатися. Причина ж у тому, що батьки і педагоги самі часто орієнтують дітей на отримання знань у готовому вигляді, які тре­ба сприйняти, запам’ятати і вміти відтворити. Тих же дітей, кого змалечку «няньчить» комп’ютер, взагалі мало чим здиву­єш, адже вони звикли натиснути на кнопку і отримати резуль­тат — це яскраво, збуджуюче, заворожуюче! Але це окрема тема для важливої розмови — мала дитина і комп’ютер. Пере­конана, що надавати вільний доступ до інформаційної техні­ки слід лише після дошкільного віку: саме тоді, коли діти вже готові до її використання за призначенням — отримувати по­трібну інформацію, а не робити комп’ютер володарем своїх душ і центральною фігурою у житті.

    Найбільш турбує нині наростання явищ відчуження світу до­рослих та світу дітей. Справа не у темпі життя, зайнятості батьків, у загальній втомі та фізичних і психоемоційних перенавантаженнях дорослих. Йдеться про відірваність близьких дорослих від внутріш­нього життя дитини, активне небажання долучитися до нього. Час­то сучасні батьки не знають, у які ігри можна грати з власними ді­тьми, про що вони думають і як сприймають навколишній світ, про що мріють.

    Головне право дитини — це право на повноцінне дитинство, тобто якісне та наповнене проживання всіх вікових етапів розвит­ку. Намагаючись звільнитися від занять та ігор з дитиною, дорос­лі фактично порушують це право, обезцінюють період дошкільно­го дитинства. Становлення внутрішнього світу дитини відбувається лише у спільній з дорослими життєдіяльності. Ні надновітні іграшки, ні комп’ютер не замінять живу людину, яка має відкрити смисл ре­чей і всього, що оточує дитину. Тривожні симптоми недорозвине­ності особистості та зниження дитячої ініціативи раніше фіксували­ся психологами та педагогами переважно серед доволі обмеженогокола сиріт дітей з неблагополучних сімей. Парадокс, але всі особливості тепер спостерігаємо і у дітей дуже забезпечених батьків . і у тому, і у тому випадках особистісний недорозвиток є наслідком порушення або й відсутності повноцінного особистісного спілкування дитини з близькими дорослими.

Заздалегідь готуйте дитину до шкільного життя:

■підтримуйте дитину у прагненні стати школярем, виявляй­те інтерес до її справ і досягнень, допомагайте майбутньо­му першокласнику підтверджувати значущість його май­бутнього становища і діяльності;

■обговорюйте з дитиною ті норми і правила, з якими вона зіткнеться у школі. Пояснюйте їй доцільність цих правил;

■ організуйте раціональний розпорядок дня майбутнього першокласника;

■намагайтеся передбачити та попередити ті проблеми, які можуть виникнути у дитини на першому етапі навчання;

■емоційно підтримуйте бажання майбутнього першоклас­ника досягти успіху, схвалюючи його: «Молодець!», «Як гарно!»;

■ поважайте думку своєї дитини про вихователя: для дитини старшого дошкільного віку вихователь часто є більш авто­ритетним, ніж батьки;

■не залякуйте дитину школою, але й не забувайте, що на­вчання — це нелегка і відповідальна праця. Вступ до школи істотно змінить життя дитини, але він не має позбавляти її радощів, ігор. Давайте зрозуміти майбутньому першокласнику, що у нього буде час і для розваг.

Завдання педагогів — налагодити довірчі стосунки з батьками вихованців, щоб вони знали: якщо у них виникають проблеми у про­цесі виховання дитини чи спілкування з нею, вони завжди зможуть отримати кваліфіковану допомогу у дошкільному навчальному за­кладі. Це дасть змогу уникнути у майбутньому багатьох проблем.

Результат пошуку зображень за запитом "майбутній першокласник"

Правильно ставтеся до вчинків дошкільників:

■навчайте дітей відповідальності за здійснені вчинки: слід да­вати дитині можливість зрозуміти скоєне, оцінити його. Об­говорюйте лише вчинок і його результат, а не принижуйте гідність дитини чи вказуйте на недоліки особистості;

■не вживайте звинувачувальних фраз на кшталт: «Ти мені набрид!»; «Навіщо ти знову так зробив?». Натомість слід вживати фрази, з яких випливає ставлення батьків до вчинку, а не до дитини: «Мені неприємно, коли ти так зі мною розмовляєш»; «Мені боляче, коли сусіди скаржаться на тебе»;

■тон, яким проголошується вимога чи заборона, має бути скоріше дружнім, пояснювальним, ніж примусовим;

■оцінюйте не лише вчинки, а й їх мотиви;

■не залишайте поза увагою правильні вчинки дитини: вони заслуговують на схвалення.

Виважено ставтеся до покарання дитини:

■перш ніж карати дитину, завжди вислухайте її пояснення з приводу того, що трапилося, і намагайтеся зрозуміти її, а вже потім оцінювати її вчинок;

■покарання не має бути надмірним і надто тривалим за часом;

■не застосовуйте жорстокі фізичні покарання;

■пояснюйте дитині, за що її покарано, щоб вона розуміла наслідки своїх дій;

■давайте дитині зрозуміти, що ви її любите, що вас не вла­штовує не вона сама, а її поведінка.