Інклюзія – вимога часу.

Демократичні зміни у суспільному житті країни зумовили нове бачення, розуміння та переоцінку багатьох сталих положень. Водночас, цілковите заперечення старих і беззастережне сприйняття нових тенденцій, без належного аналізу і врахування певних умов та обставин, – чи не найяскравіша ознака нашого сьогодення.

Вочевидь, не оминули ці тенденції й освіту, зокрема спеціальну. Як позитив, варто відзначити, що в останні 7-8 років, у надзвичайно короткий історичний термін, було усунено соціально-політичні та ідеологічні бар’єри, що стримували розвиток системи спеціальної освіти: почали підтримуватися приватні благочинні ініціативи і патронат церкви над дітьми з обмеженими психофізичними можливостями, розширилися права батьків; надано право вибору освітнього закладу та форм організації навчання. Як наслідок – на сучасному етапі однією з альтернативних форм здобуття освіти дітьми з особливостями психофізичного розвитку стало інклюзивне навчання.

Інклюзивне навчання, передусім, передбачає перебування дитини з особливими потребами в масовому загальноосвітньому дошкільному чи шкільному закладі, оволодіння нею знаннями, вміннями та навичками в ті ж самі терміни, що і здоровою дитиною.

Сама ідея інклюзії базується на тому, що життя і побут людей з обмеженими можливостями мають бути найбільш наближені до умов і стилю життя суспільства, в якому вони перебувають. Стосовно дітей з обмеженими психофізичними можливостями це означає, що дитина з особливими потребами має право задовольняти свої потреби так як і всі інші члени суспільства; в сім’ї створюються найкращі умови, а обов’язок місцевої влади – надавати можливості для виховання таких дітей вдома; навчатися можуть практично всі діти, незалежно від наявних порушень. Ці принципи закріплені низкою міжнародних правових актів: Декларацією прав дитини, Декларацією про права осіб з відхиленнями в інтелектуальному розвитку, Саламанекською декларацією, Декларацією про права інвалідів тощо.

В Україні закони “Про освіту”, “Про загальну середню освіту” утверджують, що всі діти, в тому числі діти з обмеженими психофізичними можливостями, діти-інваліди, мають право на навчання, на здобуття освіти. Варто зазначити, що наголошуючи на освіті неповносправних у нашій країні, передусім мають на увазі спеціальну освіту, яку одержують у спеціальних навчальних закладах. Водночас, стосовно дітей з особливостями психофізичного розвитку, які перебувають у масових закладах, у Міністерстві освіти, Міністерстві охорони здоров’я та в Міністерстві праці розробляються нормативні документи, які забезпечують особам з інвалідністю соціальні гарантії, права; соціальні програми з охорони дитинства і подальшого розвитку системи освіти дітей з обмеженими можливостями. Однак, вкрай необхідні документи, які б законодавчо визнали інклюзивну освіту на державному рівні, поки що не затверджені.

 ХТО ТАКІ ДІТИ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ

Діти з особливими потребами, серед яких виокремлюють помірні, середні та значні, а також талановиті та обдаровані діти потребують спеціальних умов навчання для отримання освіти, яка відповідає їхнім освітнім запитам. Керівництво має створити програми навчання для всіх дітей дошкільного віку, включаючи й дітей з особливими потребами, які проживають у їх районі.

Характеристики

Щоб визначити, чи необхідна дитині спеціальна освітня програма, слід врахувати такі характеристики:

  •  навчання – як дитина обробляє інформацію, сприймає нову інформацію та утворює зв’язки між поняттями;
  • інтелект – здатність аргументувати та розуміти інформацію й поняття;
  • комунікація – як дитина використовує мову для спілкування та розуміння світу;
  • фізичні характеристики – загальна і тонка координація рухів, стан здоров’я чи будь-які інші обмеження, як то проблеми зору чи слуху;
  • навчальна поведінка – як дитина реагує на довкілля та інших людей, відповідна вікова поведінка й ознаки самостійності, здатність пристосовуватись до нових ситуацій.

 ДИТИНА ІЗ ЗАТРИМКОЮ ПСИХІЧНОГО РОЗВИТКУ

Причини затримки психічного розвитку у дітей.

Причин, які зумовлюють затримку психічного розвитку у дітей, багато. Це можуть бути:

  •  несприятливі умови виховання;
  • спадкова схильність;
  • довготривалі хронічні захворювання у ранньому дитинстві;
  • порушення функціонування мозку, що виникають ще під час внутрішньоутробного розвитку;
  • ускладнені пологи.
Отже, затримку психічного розвитку можуть спричиняти різноманітні чинники. Час виникнення, глибина, особливості прояву цього відхилення у психічному розвитку дитини різні. Батькам дуже важливо вчасно помітити та докласти зусиль для їх усунення упродовж перших 6-ти років життя, оскільки цей час є визначальним для майбутнього успішного навчання дитини у школі та й усього її подальшого життя.
ДИТИНА ІЗ ПОРУШЕННЯМ СЛУХУ

Як спілкуватися з дитиною?

Правильно організоване спілкування має надзвичайно великий навчальний і виховний потенціал. Спілкування – безцінне джерело мовленнєвого розвитку дитини з порушенням слуху. Щоб ним скористатися важливо пам’ятати, що:

  1.  Щоб розвивалося словесне мовлення дитини з порушенням слуху, з нею необхідно постійно спілкуватися.
  2. Словесне мовлення дитини потрібно формувати під час спілкування у спільній діяльності: під час виконання побутових дій, режимних моментів, малювання, ліплення, конструювання, гри.

Говорити з малюком потрібно:

  •  однією літературною словесною мовою (не змішувати українську і російську, діалектну);
  • у нормальному темпі, не поспішаючи, але й не уповільнювати, не розтягувати мовлення штучно;
  • при достатньому освітленні;
  • голосом нормальної сили (на відстані можливо дещо гучніше); 
  • чітко промовляти, не „ковтати” закінчення;
  • дотримуватися правильних інтонацій;
  • не відвертатися;
  • не робити зайвих рухів, які можуть відвернути увагу;
  • емоційно заохочувати дитину до спілкування.

Якщо дотримуватися цих правил, буде простіше залучити малюка до спілкування, а йому легше зрозуміти співрозмовника. Зрозуміло, що дитина не одразу, а лише з часом почне розуміти сказані дорослим слова.

 ДИТИНА ІЗ ПОРУШЕННЯМ ЗОРУ

Увага! Небезпечно:
  •  при короткозорості високого ступеня – важкі фізичні навантаження, віджимання, стрибки, підйом важких предметів; різкі струси організму, навіть легкі удари в очі; тривале перебування з опущеною донизу головою;
  • при короткозорості середнього ступеня – травми очей, піднімання важких предметів, нахили тулуба;
  • при короткозорості слабкого ступеня – читання і письмо з низько нахиленою головою, травми очей; неприпустимо, щоб волосся з лоба спадало на очі.

ДИТИНА ІЗ ПОРУШЕННЯМ РОЗУМОВОГО РОЗВИТКУ

Що потрібно знати про вплив розумової відсталості на загальний розвиток дитини? Розумова відсталість виникає внаслідок органічного ушкодження центральної нервової системи, яка є необхідною основою для розвитку мислення дитини, пам’яті, уявлення, сприймання предметів та явищ навколишнього світу (тобто, основою психічного розвитку). Саме психологічний розвиток забезпечує формування умінь спілкуватися, цілеспрямованих дій, активності та інших якостей, які визначають можливості до адекватного існування дитини в оточуючому середовищі. Особливий характер перебігу психічного розвитку дитини призводить і до специфічного психологічного розвитку, зокрема: особливостей в інтелектуальній, емоційній, поведінковій, ціннісній та мотиваційній сферах її особистості.

Основними показниками психічного розвитку дитини є:

  • розвиток пізнавальної сфери (сприйняття, увага, пам’ять, уява, мислення);
  • формування системи особистісних відносин (емоції, потреби, мотиви, установки, ціннісні орієнтації, спрямованість та ін.);
  • оволодіння системою різноманітних практичних та розумових дій, які забезпечують розвиток здібностей до продуктивної та творчої діяльності.

ДІТИ З ПОРУШЕННЯМИ МОВЛЕННЄВОГО РОЗВИТКУ

Що потрібно для повноцінного розвитку мовлення малюка?

Оволодіння мовленням – складний, багатосторонній психічний процес. Його поява і подальший розвиток залежать від багатьох чинників. Мовлення починає формуватись лише тоді, коли головний мозок, слух, артикуляційний апарат дитини досягнуть певного рівня розвитку. Це значною мірою залежить від оточуючого середовища. Якщо дитина не отримує нових яскравих вражень, якщо не створені умови, що сприяють розвитку рухів і мовлення, то затримується її фізичний і психічний розвиток. Малюкові потрібні регулярна мовленнєва комунікація, турбота та любов. Якщо дитину позбавити повноцінного спілкування з дорослими або звузити його тільки до одноманітних побутових ситуацій (годування, прогулянок та сну), у неї може виникнути затримка мовленнєвого розвитку.

Що таке затримка мовленнєвого розвитку та які її наслідки?

Затримка мовленнєвого розвитку (ЗМР) – це повна відсутність мовлення або значне його відставання у дітей раннього віку. Якщо вчасно не помітити відставання у мовленнєвому розвитку малюка, ЗМР може перерости у складний системний розлад – загальний недорозвиток мовлення, який важко подолати.

Які можливі причини затримок мовленнєвого розвитку у дітей?

Причини затримки мовленнєвого розвитку численні, серед них: педагогічна занедбаність, відсутнє чи недостатнє спілкування з малюком, загальна ослабленість дитини після перенесених інфекційних захворювань, ускладнення під час вагітності та пологів матері.

Які є види затримок мовленнєвого розвитку?

У дітей можуть виникати такі затримки у мовленнєвому розвитку:

І. Затримка на стадії емоційного спілкування. Емоційний контакт з дорослим замінює у дитини вербальну комунікацію, тобто вона усміхається, лащиться і цих емоцій у спілкуванні з дорослим їй достатньо.

ІI. Затримка на стадії називання. Дитина намагається сказати те чи інше слово лише після того, як його промовив дорослий. У конкретній ситуації вона називає предмет, проте, у реальній взаємодії з людьми своє мовлення замінює вказівними жестами, вимогливими вигуками тощо. Це призводить до знервованості, примхливості дитини, адже вона не може усвідомити, чому її не розуміють ні дорослі, ні однолітки.

III. Відсутність інтересу до спілкування. У дитини не виникає потреби у створенні емоційних і вербальних контактів з оточуючими. Відсутність необхідних зв’язків з людьми виявляється у прагненні робити усе самій; дорослий, як партнер по спільній діяльності, співрозмовник, їй не потрібен. Дитина вокалізує, продовжує маніпулювати з предметами, не реагуючи на звернене мовлення.

IV. Затримка на стадії “дитячих слів”. Дорослий, намагаючись досягти якомога тіснішого контакту з дитиною, використовує в своєму мовленні “дитячі слова” на зразок “ам-ам” (їсти), “ту-ту” (поїхали), “ня-ка” (шапочка) та ін., що гальмує оволодіння правильним мовленням.