Аутизм

ДІТИ З АУТИЗМОМ

Аутизм – це розлад, який виникає внаслідок порушення розвитку мозку і характеризується відхиленнями у соціальній взаємодії і спілкуванні, а також стереотипністю у поведінці та інтересах. Всі вказані ознаки з’являються у віці до 3 років.

Як розпізнати аутизм?

Деякі діти, яким пізніше ставлять діагноз “аутизм” з’являються на світ з витонченим, інтелігентним виразом обличчя (за висловом одного з перших дослідників аутизму – Л.Каннера, це “обличчям принца”). Симптоми аутизму можуть почати виявлятися від 1,5 до 3 років у дитини, яка до цього розвивалася начебто нормально.

УВАГА: втрата дитиною певних навичок чи функцій, які вона раніше мала, – суттєвий показник, що може сигналізувати про органічні порушення, зокрема такі, що притаманні аутизму.

РАННІЙ ДИТЯЧИЙ АУТИЗМ

Ранній дитячий аутизм – порушення в розвитку емоційно-особистісної сфери дітей та підлітків. Дитина відчуває труднощі при встановленні емоційного контакту із зовнішнім світом. Проблемним стає вираження власних емоційних станів і розуміння інших людей. Труднощі виникають при встановленні зорового контакту, у взаємодії з людьми за допомогою жестів, міміки, інтонацій.

Характерними рисами синдрому раннього дитячого аутизму є:

– порушення здатності до встановлення емоційного контакту;

– стереотипність у поведінці, яка проявляється як виражене будь яких незначних змін, як наявність у поведінці дитини одноманітних дій – моторних (розкачувань, стрибків та ін.), мовленнєвих (вимовляння одних і тих самих звуків, слів,фраз), стереотипних маніпуляцій якимось предметом, одноманітних ігор, пристрасті до одних і тих самих об’єктів, стереотипних інтересів;

– особливі порушення мовленнєвого розвитку (ехолалії, мовленнєві штампи, стереотипні монологи, відсутність у мовленні першої особи тощо), суттю яких є порушення можливості використовувати мовлення з метою комунікації.

    Здібності, розвиток і поведінка дітей з аутизмом можуть колихатися в широких межах. Аутизм – це порушення розвитку, яке негативно позначається на здатності дітей до навчання. В таких випадках дуже важливими є рання діагностика і застосування відповідних навчальних програм. Діти з аутизмом навчаються і розвиваються краще, коли одночасно отримують візуальну і словесну інформацію. Для них дуже важливою є взаємодія зі здоровими ровесниками, оскільки однолітки можуть бути для них зразками в оволодінні мовленнєвими, соціальними і поведінковими вміннями.

Реальний емоційний вік дитини з емоційними порушеннями, яка за паспортним віком є дошкільником, значно менший. Тому така дитина, поступаючи до дошкільного закладу, має труднощі адаптації, характерні скоріш для дитини ясельної групи. Насамперед, це проблема відриву від матері, з якою вона знаходиться у стані дуже тісної прив’язаності.

ЧОМУ АУТИСТИ ПОВТОРЮЮТЬ ОДНІ І ТІ Ж САМІ РУХИ, А САМЕ: РОЗКАЧУВАННЯ, СТРИБКИ ПРИ ХОДЬБІ, СТИСКАННЯ ДОЛОНЬ, МАХАННЯ РУКАМИ?

Крім соціалізації найбільш часта тема при обговоренні аутизму – це самостимулююча поведінка або “стиммінг”. Для тих, хто не знає, стиммінгом називають явно не функціональні, повторювані рухи, а саме розгойдування взад і вперед, накручування на пальці і смикання себе за волосся, погойдування з боку в бік, кружляння на одному місці, швидка ходьба туди-сюди, тряска кистями рук або розчісування шкіри, стрибання при ходьбі.

    Всі люди “стимлять” час від часу. Наприклад, коли людям нудно. Різниця між нормальним стиммінгом і стиммінгом при аутизмі полягає тільки в ступені і частоті. Аутична людина буде робити це набагато частіше.

Виникає питання, чому вона це робить? Найкраще пояснення полягає в тому, що стиммінг – це спосіб тіла зрозуміти, як сприймати все навколо.

Коли ми тільки народжуємося, ми не розрізняємо сенсорні сигнали. Наприклад, маленька дитина, яка тільки вчиться ходити, володіє м’язовою силою, щоб ходити прямо, але коли вона встає, тут же падає. Це тому, що дитина ще не розібралась у власних відчуттях і  не знає, що певний тиск у п’ятах означає, що вона падає назад. У дитини ще не розвинулися навички отримання сенсорного зворотного зв’язку. Для розвитку сенсорного зворотного зв’язку (і, відповідно, кращого контролю над своїм тілом) маленькій дитині потрібно якомога більше сенсорної стимуляції, щоб тестувати різні відчуття і “відкалібрувати” всі свої почуття.

Тому маленьких дітей хлібом не годуй, дай побалансувати на яких-небудь бордюрах або колодах. Для маленьких дітей це можливість розвивати тактильний зворотний зв’язок, і вони біологічно схильні це робити. Малеча любить гойдатись на гойдалках, тому що у неї є підсвідоме, інстинктивне бажання розвивати свої сенсорні відчуття, і саме це робить такі предмети джерелом величезних веселощів.

   Коли люди виростають і знайомляться з навколишнім світом, у них зникає інстинктивне бажання тестувати свої відчуття. Так що гойдалки і каруселі втрачають свою колишню привабливість, яку вони мали в дитинстві. Причина, по якій аутичні люди займаються самостимулючою поведінкою – вони “застрягли” в цій фазі розвитку власних відчуттів. Іншими словами, їх мозок так і не вирішив, на що ж схожий навколишній світ.  На відміну від звичайної людини, яка навчається за допомогою зворотного зв’язку, у аутичної людини ця інформація втрачається або неправильно інтерпретується. Це означає, що їхні почуття так і не стають “відкаліброваними”, а прагнення до отримання сенсорних відчуттів залишається.

Стіммінг – це більше, ніж просто отримання тактильного зворотного зв’язку. Всі почуття людини потребують калібрування. Так що ваша дитина може ходити туди-сюди і видавати дивні звуки або говорити сам з собою, просто щоб почути свій власний голос. Це означає, що вона намагається відкалібрувати своє слухове сприйняття. Ваша дитина може розгойдувати або трясти різними предметами у себе перед очима – це спроба відкалібрувати зорове сприйняття.

На стіммінг зазвичай починають звертати увагу, тільки коли дитина підростає. Коли однорічна дитина намотує кола або стрибає з однієї ноги на іншу, батьки вважають це зовсім нормальною поведінкою. Однак коли аутична восьмирічна дитина постійно робить те ж саме, це здається трошки дивним і отримує ярлик “самостимулююча поведінка”.

   Стіммінг – це абсолютно інстинктивний процес, він відбувається несвідомо, автоматично. Дуже часто аутичні люди самі не усвідомлюють свій стіммінг, наприклад, не помічають, що вони почали розгойдуватися взад і вперед, точно так само цього не помічає і маленька дитина.

ЯК ГОВОРИТИ З АУТИСТОМ?

Діти-аутисти унікальні і бачать світ не так як інші люди. Їх відмінності яскраво виражені в контексті навичок спілкування. Аутисти користуються власною мовою і оперують системою, яка працює на них. Якщо у вас є знайома дитина з діагнозом аутизм, тоді вам важливо вивчити їхню мову, щоб правильно вести себе і спілкуватися з ними.

1. Говоріть про те, що їм цікаво. Дізнавшись, чим цікавиться дитина, вам буде набагато простіше побудувати вашу бесіду. Під час обговорення зручної для них теми, такі діти можуть розкритися. Для легкості спілкування необхідно знайти правильну “довжину хвилі”, на якій їм зручно спілкуватися. Наприклад, ваш син може любити автомобілі, і ця тема стане прекрасним початком бесіди.

додому, вільний час, сон. Якщо ваша дитина вчиться читати, тоді можете додавати слова.

Так дитина зможе перевіряти свої заняття і правильно планувати свій день.

Використовуйте схематичні малюнки для пояснення дій, але додайте елемент, який буде персоналізувати кожен символ. Наприклад, у вас можуть бути руде волосся. Додайте їх до малюнку, щоб при його вигляді у дитини виникала асоціація з мамою.

4. Давайте час на осмислення. Може знадобитися більше пауз, ніж в звичайній розмові. Дитині необхідний час, щоб обміркувати почуте. Запасіться терпінням і не квапте їх; давайте їм час подумати і підготувати свою відповідь.

Якщо дитина не відповіла на перше питання, то не поспішайте ставити друге.

Тут справа в способі обробки інформації, а не в інтелекті.

5. Дотримуйтесь мовної сталості. Всім відомо, що в мові існують різні варіанти побудови фраз. Для вираження однієї думки можуть використовуватися різні слова. Діти-аутисти не вловлюють таких відмінностей, тому говоріть однаковими фразами, щоб не вводити їх в оману.

Системність і постійність дуже важливі. Слід розуміти, що у вас не вийде завжди повторювати слово в слово, тому не потрібно панікувати, якщо ви сказали незвичну фразу.

6. Проявляйте чуйність і не сприймайте мовчання як особисте ставлення. Ваша дитина може не говорити з усіма, але намагайтеся не сприймати це особисто. Проявляйте чуйність, поважайте її межі та давайте зрозуміти, що ви завжди раді дитині.
Ви ніколи не можете точно знати, чому дитина мовчить. Можливо, невдало вибраний час для бесіди, не підходить навколишнє оточення або дитина фантазує про щось інше.

Глибока шана по відношенню до почуттів і психологічних меж дитини це найкращий спосіб щоб почуття «з’явились».

Намагаючись заговорити з вашою дитиною, інші люди можуть подумати, що вона асоціальна або вони їй не подобаються. Найімовірніше, що ці припущення не є вірними. У будь-якому випадку необхідно пояснювати людям, що вони повинні увійти в становище.

7. Починайте розмову із ствердження. Дітям-аутистам не завжди легко відповідати на запитання на кшталт “Як справи?”, яких вони можуть навіть злякатися. Перетворення думок в речення для них може вимагати часу, тому починайте розмову без подібного тиску, щоб не ставити їх у незручне становище.
Просто прокоментуйте що-небудь і спробуйте дочекатися відповіді. Знову ж, говоріть про те, що їм цікаво.

Більш старші діти можуть придумати відповіді, які вони будуть говорити після загальновідомих питань. В такому випадку на питання “Як справи?” ви автоматично отримаєте відповідь “Добре”. Питання на початку бесіди не буде стресом, якщо у дитини є заготовлені відповіді.

8. Приділяйте їм увагу. Досить часто дитина хоче привернути увагу, але може відчувати внутрішню боротьбу. Не забувайте про них і приділяйте увагу. Робіть спроби, навіть якщо вони не відповідають. Для них це багато значить.

9. Вибирайте правильний час для розмови. Намагайтеся розмовляти, коли дитина спокійна. У моменти розслабленості вони більш сприйнятливі до інформації. Також важливі навколишні умови, навколо не повинно відбуватися багато всього одночасно, так як зайва кількість вхідних сигналів може скувати дитину.

10. Говоріть прямо. Аутисти можуть не сприймати метафори. Їм складно розуміти сарказм, ідіоми і жарти. Говоріть максимально прямо і по справі, щоб їм було простіше вас зрозуміти.

ЧИ МОЖУТЬ ДІТИ-АУТИСТИ НАВЧАТИСЬ В ШКОЛІ?

    Діти-аутисти здатні до навчання, якщо помітити прояви аутизму ще в ранньому віці. Часто лікарі пропонують батькам почекати, але на думку деяких спеціалістів  у випадку з такими дітьми чекати не можна! Помітити, що дитина розвивається не як звичайні діти, можна вже коли їй виповнилось півроку. Саме в такому віці закордоном з малюком вже починають займатися за спеціальними реабілітаційним програмами. І часто тільки перед школою, коли час безнадійно втрачено, батьки вперше чують діагноз «аутизм». Корекція після 7 років дає дуже слабкі результати. Чим раніше почати реабілітацію дитини-аутиста, тим більше у нього шансів придбати необхідні в повсякденному житті навички самообслуговування та спілкування. Завдяки цьому малюк-аутист не випаде з життя соціуму: він зможе піти в школу, здобути середню або вищу освіту, працювати і навіть мати сім’ю. Це доведено зарубіжним досвідом!

Звичайно є різна ступінь прояву аутизму, але дитина, у якої в самому ранньому віці виявили аутизм і вчасно почали корекцію, має непогані шанси на те, щоб надалі навчатися у звичайній школі разом з іншими дітьми. Але і в більш важких випадках педагоги успішно навчають дітей з цим діагнозом, хоча це і вимагає індивідуального підходу і значних зусиль, відзначають експерти.

   Проблеми при шкільному навчанні у кожної дитини-аутиста виникають виключно індивідуальні, і багато що тут залежить від ступеня зниження інтелекту. Діти із збереженим інтелектом часто є обдарованими в тій чи іншій області. І незважаючи на те, що у них є свої особливості, вони можуть успішно навчатися в загальноосвітній школі. Діти зі складною структурою дефекту, у яких є зниження інтелекту та інші супутні діагнози, вимагають особливих методик роботи та умов супроводу. У масовій школі таких умов немає, і зазвичай цих дітей навчають в спеціальних корекційних школах для дітей зі зниженим інтелектом. Деякі діти не можуть витримати навчання і в такій школі і змушені вчитися на дому. Це зовсім не означає, що вони нездатні до навчання. Більше того, часом вони демонструють дивовижні успіхи. Фахівці підкреслюють, що їхня робота з дитиною не може принести помітного результату без допомоги батьків. Кожен навик, набутий учнем у школі, стає стійким тільки після того, як батьки закріплюють його вдома.

Часто у дітей, які мають порушення за аутичним типом, з раннього віку:

• важко інтерпретувати плач; гуління обмежене чи нагадує вигуки, дитина може верещати; відсутня імітація звуків;
• відсутній комплекс пожвавлення, коли дитина демонструє різноманітні позитивні емоційно-рухові реакції на появу дорослого (особливо – на голос мами, її обличчя, дотики) чи на яскраві іграшки, приємні звуки тощо. При цьому, зазвичай, дитина спочатку завмирає і зосереджується на об’єкті сприймання, усмішці, звуках, а потім і в неї виникає усмішка, вокалізація і рухове пожвавлення. Такі прояви характерні для дітей у кінці 1- на початку 2 місяців життя;
• відсутня вокалізація різними тембрами, різноманітні інтонації у гулінні, включаючи інтонації питання як у “діалогах” (що типово для 6- місячних дітей з типовим розвитком);
• не формується характерна для дитини 8 місяців здатність до повторення складів (“ба-ба-ба, ма-ма-ма”);
• не з’являються вказівні та інші соціальні жести (якими звичайна дитина оволодіває вже у 9-10 місяців);
• на звернення дитина може менше реагувати, аніж на інші зовнішні шуми; не вказує на предмет, який намагається дістати, не наслідує дорослих, не хоче спілкуватися з ними (що характерно для дітей у віці близько року).

Типовими для аутичних розладів можуть бути прояви, коли дитина:

•  не утримує тривало контакту “очі в очі”;
• не відгукується на ім’я за збереженого слуху;
• виявляє дефіцит спільної уваги (наприклад, не намагається привернути словом або жестом уваги інших людей до предмету, що зацікавив її);
• не просить допомоги;
• не намагається чимось поділитися;
• виконує постійно одноманітні дії;
• не терпить втручання у свої заняття іншої людини;
• використовує іншу людину для власних потреб (лізе по ній вгору, веде за руку до потрібного предмета тощо), при цьому не виявляє ніякого емоційного контакту.

Важливо знати: успіх у навчанні дитини значною мірою залежить від батьків, від сформованості їхньої позиції, від уміння допомагати їй виконувати домашні завдання, позитивно взаємодіяти з учителем, підтримувати успішність дитини, вірити у неї.

10 обов’язкових правил для батьків дитини з аутизмом.

Варто знати і завжди пам’ятати певні правила взаємодії з аутичною дитиною:

1.   Приймати дитину такою, яка вона є.
2. Виходити з інтересів дитини.
3. Послідовно дотримуватися певного режиму і ритму життя.
4. Виконувати повсякденні ритуали.
5. Навчитися схоплювати найменші вербальні і невербальні сигнали дитини.
6. Частіше бути присутнім у мікрогрупі (класі), де займається дитина.
7. Якомога частіше розмовляти з дитиною, відповідати за неї, допомагати їй давати найпростіші відповіді (так/ні; хто зробив – я! тощо).
8. Забезпечити комфортне середовище для спілкування і навчання.
9. Терпляче пояснювати дитині суть її діяльності, використовуючи чітку наочну інформацію (схеми, карти тощо).
10. Уникати перевтомлення дитини.

Корисні поради щодо можливих небажаних проявів дитини.

Що робити, коли дитина б’ється?

Це коментується як вияв агресії. А від матері такої дитини можна почути: “За що він мене б’є”? Але, на нашу думку, це не є агресивним проявом. Зазвичай, аутична дитина, яка б’є, не виявляє злості і характерної для дитини у стані агресії напруги. Такі дії спостерігаються тоді, коли дитині погано, і цим вона вимагає певних змін. З іншого боку, вона не вміє спілкуватися інакше і не розуміє, що робить боляче (при цьому, власний поріг чутливості у артистів, зазвичай, завищений, і тому вони самі не настільки чутливі до болю, як інші люди). Що робити матері? Коли дитина підходить, треба завжди бути у стані мобілізації. Дорослий можете начебто на крок випереджати дитину: передбачати її удар і перехоплювати його, притримувати, підхоплювати її руку і далі обігравати цю ситуацію. Наприклад: зловивши руку, якою дитина замахнулася для удару, обійняти себе нею (зробити вигляд, що це вона хотіла обійняти дорослого) притиснути до себе і сказати щось добре: «Я тебе люблю, який ти у мене хороший (хороша), який ласкавий (ласкава)…» Або, обкрутити дитину її ж рукою, ніби зв’язати, а потім розкрутити, залишаючись при цьому у веселому настрої, щось приспівувати, розповідати вірші. Або, зловивши її руку, сказати: бити не можна, а ось гладити можна! І погладити її рукою, похвалити її за це.

На істеричні прояви взагалі не слід звертати увагу. Краще сказати, що вам не подобається, коли вона так робить. І коли вона захоче бути з вами, хай приходить в іншу кімнату, де ви на неї чекатимете, і піти.

Коли дитина все кидає і руйнує.

Як і у випадку з руховими стереотипіями, тут варто словесно озвучувати прояви дитини і випереджати її рухи. Коли дитина, яка черговий раз узяла кубика і підняла руку, щоб його кинути, треба голосно та емоційно виразно сказати: “Кидай кубик, давай, кидай”. Зазвичай, дитина, яка робила це автоматично і не змінювала свої рухи, коли їй забороняли, зупиняється, перестає це робити, розтискає пальці і випускає кубик.

Якщо дитина занурена в ігри-маніпуляції з предметами, треба прагнути надати їм сенс: викладання ланцюгів з кубиків – “будуємо потяг”, розкидання шматочків паперу – “влаштуємо салют”, трясіння руками – “махання крильцями, як пташки” тощо.